ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЛЕЮ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА СУТНІСТЬ

Анотація

Статтю присвячено комплексному теоретико-правовому аналізу особливостей реалізації права на користування землею в Україні, що розглядається як важливий елемент механізму забезпечення раціонального використання земельних ресурсів, зокрема в складних умовах воєнного стану. Підкреслено, що в умовах воєнного стану ефективність землекористування залежить від чітких правил, процедур і контролю. Окреслено еволюцію інституту – від радянської моделі виключної державної власності та домінування права постійного користування до системи гнучких правових титулів (оренди, суперфіцію, емфітевзису). Проаналізовано доктринальні підходи до тлумачення землекористування як правомочності у складі права власності, як самостійного правового інституту та як системи норм, покликаних узгоджувати приватні й публічні інтереси. Обґрунтовано двоаспектність категорії «землекористування», а саме як суб’єктивного права та як правового титулу, що забезпечує легітимне використання земельної ділянки без набуття права власності. Досліджено основні правові положення у даній царині. Виокремлено основні особливості реалізації права користування землею. Серед них охарактеризовано історико-правову зумовленість, обмеженість суб’єктного складу окремих титулів, пріоритет цільового та раціонального використання, переважну строковість, підконтрольність власнику та публічно-правовий контроль. Обґрунтовано необхідність удосконалення процедур надання, зміни й припинення права користування, посилення відповідальності за нецільове використання та деградацію ґрунтів, розвитку цифрового моніторингу та участі територіальних громад у плануванні й контролі землекористування. Зроблено висновок, що право користування землею інтегроване в систему публічного управління, де органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють контроль за дотриманням законодавства, забезпечуючи збереження стратегічного земельного фонду.