ІНТЕРЕСИ ДИТИНИ ЯК ОБ’ЄКТ ЗАХИСТУ У СІМЕЙНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню інтересів дитини як самостійного об’єкта правового захисту у сімейному праві України. Актуальність теми зумовлена необхідністю гармонізації вітчизняного законодавства з міжнародними стандартами у сфері захисту прав дитини в контексті євроінтеграційного курсу України. Проаналізовано нормативно-правову базу захисту прав та інтересів дитини, включаючи положення Сімейного кодексу України, Конвенції ООН про права дитини, Закону України “Про охорону дитинства”, Цивільного процесуального кодексу України та інших актів національного і міжнародного права. Визначено зміст поняття “інтереси дитини” в юридичній доктрині та правозастосовній практиці; розмежовано його майновий, особистий немайновий та процесуальний аспекти. Розглянуто підходи провідних вітчизняних науковців до визначення поняття інтересів дитини та запропоновано авторське розуміння цієї категорії. Досліджено механізми захисту інтересів дитини в сімейно-правових відносинах: при розлученні батьків, визначенні місця проживання, здійсненні батьківських прав, аліментних зобов’язаннях та усиновленні. Проведено порівняльно-правовий аналіз із досвідом Великої Британії, Німеччини та Франції щодо інституту представника дитини у судових провадженнях. Виявлено проблеми практичної реалізації принципу найкращих інтересів дитини в Україні, зокрема недостатнє врахування думки дитини у судових провадженнях, колізії між інтересами дитини та батьківськими правами, прогалини у законодавчому регулюванні, формальний підхід органів опіки та піклування, відсутність системи психологічного супроводу дітей у судових процесах. Встановлено, що концепція найкращих інтересів дитини є міжнародно визнаним стандартом, проте її практичне застосування у вітчизняному праві потребує подальшого вдосконалення, зокрема у частині приведення у відповідність до вимог Загального коментаря № 14 Комітету ООН з прав дитини. Обґрунтовано пропозиції щодо посилення механізмів захисту інтересів дитини, зокрема шляхом законодавчого закріплення визначення поняття “найкращі інтереси дитини” та критеріїв їх встановлення, запровадження обов’язкової участі незалежного представника дитини у сімейних спорах, підвищення кваліфікаційних вимог до фахівців органів опіки і піклування та розширення застосування психологічної експертизи.