ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУТУ ЦІЛЬОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ЗЕМЕЛЬ В УКРАЇНІ: ПРАВОВІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню трансформації інституту цільового призначення земель, визначенню його ролі та місця в системі земельного права, а також аналізу правових і практичних аспектів його функціонування. Зазначається, що Україна поступово здійснює частковий перехід від моделі «цільового призначення земель» до моделі «функціональне призначення території» (зонування), що зумовлює необхідність перегляду доктринальних підходів до розуміння цього інституту. Крім того, така трансформація потребує адаптації категорії «нецільове використання земель», яка існує у правозастосовчій практиці та земельно-правовій доктрині і, у свою чергу, відображає факт порушення встановленого правового режиму земельної ділянки. Це має важливе значення для кваліфікації земельних правопорушень, визначення видів юридичної відповідальності та забезпечення контролю за раціональним використанням земель. У статті також проаналізовано міжнародний досвід, у межах якого аналогами інституту цільового призначення земель виступають інститути зонування та планування. Такий підхід передбачає, що першочергово здійснюється планування території, а вже потім визначаються можливі напрями використання окремої земельної ділянки. Зазначена модель є більш адаптованою до потреб ринкової економіки, оскільки сприяє комплексному розвитку територій. Водночас автор висловлює позицію, відповідно до якої повна відмова від моделі «цільового призначення земель» на сучасному етапі є передчасною. Це пояснюється тим, що на сьогодні існує низка проблем пов’язаних із недоліками правового регулювання механізму його реалізації. Зокрема, автор підкреслює, що труднощі функціонування цього інституту зумовлені недостатньою прозорістю процедур, надмірною бюрократизацією, обмеженістю фінансових ресурсів територіальних громад, недосконалістю механізмів контролю та моніторингу, а також наявністю корупційних ризиків. Це обумовлює необхідність вдосконалення нормативно-правового регулювання, посилення інституційного контролю та запровадження антикорупційних гарантій. З огляду на вищевикладене, важливого значення набуває затвердження комплексних планів просторового розвитку територій як інструменту просторового планування, ефективність якого може бути оцінена за результатами його практичної реалізації.